https://drive.google.com/file/d/16yMmKODfFWp2cPv6KPQJl_9re_UdLVAO/view?usp=sharing

Ознайомитись

Обожнюю приємності, які не очікуєш аж ніяк, а вони ррраз і трапляються!

В четвер у нашій школі з’явився таааакий гість, побачивши якого у всіх, хто його зустрічав, «щелепи падали на підлогу» І був це… І був це колишній учень, випускник 2020 Мошкаров Дмитро! «І що ж тут особливого?» – спитаєте ви. Розповідаю…

Дмитро закінчив нашу школу. Навчався цей парубок в 11-Б, де класною керівничкою була Охріменко Олена Миколаївна. Пані Олена тепер є новою директоркою школи 89. Вона викладала Дмитрові та його однокласникам українську мову та літературу. Хлопець закінчив школу зі Срібною медаллю. Після закінчення школи леґінь виявив бажання вступити до Херсонської державної морської академії. І це йому не просто вдалося, а з вибуховим результатом!

Це був стрункий підтягнутий красень, вдягнений у морську форму. А морська форма додає неабиякого шарму чоловікові. Знаю з власного досвіду: чоловік моряк Безкозирка, гюйс (матроський комір), тільняшка, аксельбанти та синій колір форми перетворили цього вчорашнього підлітка на зовсім іншого юнака))

… і йшов Дмитро в цей сонячний жовтневий день у стіни рідної школи не випадково. Він відмірював кроки шкільними коридорами, а всі зацікавлено дивилися йому вслід.

Відволіклася….))) Впевненим кроком піднявся він на другий поверх і постукав у кабінет директора. Приємна білявка, яка сиділа в кріслі працювала з комп’ютером, будувала якусь стратегію, щось обмірковувала. На піджаку був прикріплений бейдж із написом: «Директор школи Охріменко Олена Миколаївна». Хтось постукав у двері. «Увійдіть!» – сказала голосно вона, не відриваючись від роботи. Двері відчинилися і на порозі з’явися високий юнак. «Добридень!» – привітався він. Знайомий тембр і Олена Миколаївна підняла голову. Радість від зустрічі накрила обох і вони обійнялися. Олена Миколаївна запропонувала Дмитрові присісти і засипала його питаннями. Хлопець розповів про всі перипетії свого післяшкільного життя останнім часом: як напружено готувався до вступу, які предмети здавав, як хвилювався, які отримав бали. За результатами вступу юнак став одним з 12 найкращих курсантів і отримав вагому разову стипендію. Колишні вчителі (зі свого досвіду теж) дуже цінують ці хвилини, коли їхні випускники розповідають про те, як склався їх життєвий шлях. Дуже хочеться почути про вдачі на життєвій ниві, адже учні для справжнього вчителя – це його другі діти за яких він теж переживає, хвилюється і радіє. Це особливе почуття, коли з тобою учні діляться своїми досягненнями і перемогами! Теж саме відчувала і Олена Миколаївна, коли слухала розповідь свого учня.

«Мене попросили це передати педагогічному колективу школи», – сказав хлопець, дістав щось у дерев’яній рамці і простягнув жінці. Це була Подяка від ректорату Херсонської державної морської академії. В ній висловлювалася вдячність за навчання та виховання учня. Завдяки якісним знанням, отриманим у Запорізькій загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 89, Дмитро Мошкаров став курсантом факультету судноплавства.

Світлини закарбували той момент… Пишаємося Дмитром!

P.S. Не можу не згадати ще одних дуже важливих людей, які теж доклали неабияких зусиль до цього важливого доленосного кроку в житті юнака. Це його батьки!

Шановний Романе Володимировичу та Катерино Олександрівно, педагогічний колектив школи висловлює Вам сердечну вдячність за гарне виховання сина, за проявлений інтерес до його навчальної діяльності, і до життя школи в цілому. Успіх людини, безумовно, заслуга його найближчих людей з непомітними, на перший погляд, щоденними зусиллями, працею, терпінням і відповідальністю. Від щирого серця бажаємо Вам міцного здоров’я, сімейного добробуту, успіхів на професійному шляху і надалі вихованні Ваших дітей.

До Дня захисника України я вирішила звернутися до волонтерки Наталі Гініятулліної з допомогою якої ми не один раз збирали і передавали продукти, одяг, предмети гігієни для воїнів, які знаходяться на передовій або у військовому шпиталі на лікуванні. Не одна партія зібраного дійшла до адресатів. Збирали ми канцелярію, книжки для дітей із дитячих будинків зони АТО.

Цей раз пані Наталя розповіла мені про жахіття, яке переживає Луганщина. В Луганській області спалахнули масштабні лісові пожежі, які знищували села, елементи інфраструктури. Вогонь підбирався до міст. Було пошкоджено понад 250 будівель, з’явилися госпіталізовані, людей евакуювали.

Саме на здійснення посильної допомоги постраждалим від цього лиха і була спрямована благодійна акція «Віддай тепло сердець Луганщині!».

Малеча, юнаки, дівчата, батьки, бабусі, вчителі відгукнулися на заклик взяти участь в акції.

Протягом тижня небайдужі зносили теплий одяг, куртки, пледи, іграшки. Вразив цілий пакунок нових шкарпеток. Хтось передав кольорові олівці, хтось приніс варення, консервацію, хтось передав овочі, хтось крупи. Були в пакунках чай, печиво, макарони, олія, консерви, згущене молоко, пряники, предмети гігієни, ліки, бинти, вата.

Останній день акції був сьогодні. Я оголосила в четвер про її завершення. Двері мого кабінету зранку не закривалися. Малеча, підлітки, робітники закладу, вчителі несли нескінченним потоком речі, продукти. Я не очікувала. На останніх хвилинах приїхала мати нашої учениці, пані Юлія (тендітна молода жінка), яка принесла два величезних пакунки. Її фраза дорогого варта: «Це від чистого серця» – сказала вона.

Значна сума була зібрана і перерахована на волонтерську карту для заправки транспорту, який доставить все зібране мешканцями «Вільного простору 89» в пункт призначення.

Все ж таки українці – милосердна нація, небайдужа до чужої біди! І ця думка зігріває серце.

P.S. Дуже хочеться побачити як ця велика «посилка» дійде за адресою і хочеться «підгледіти» емоції і враження тих, хто її отримає))

[Best_Wordpress_Gallery id=”171″ gal_title=”благодійна акція _Віддай тепло сердець Луганщині”]

[gview file=”http://school89.co.ua/wp-content/uploads/2020/10/Протокол-22-від-15.10.2020.docx”]

77 років тому було звільнене наше рідне Запоріжжя від нацистських загарбників. Пропонуємо переглянути фоторепортажі єдиних уроків, які пройшли сьогодні в класах. Кожний урок мав своє наповнення і забарвлення.  Але всі були просякнуті одним важливим меседжем: подвиг воїнів-переможців непідвладний часу, як і безмежна наша вдячність усім, хто відстояв наше Запоріжжя. Обов’язок нащадків – бути гідними життєвого подвигу воїнів, усіма своїми справами утверджувати мир, злагоду та суспільну гармонію на українській землі.

Тож дивіться. А кому цікаво, запитайте в учнів))